Україна направить миротворців до Кот-д’Івуару. Що на це скажуть "люті" противники Євроатлантичного Альянсу?
Сьогодні відбулося засідання РНБО, де на порядку денному розглядалося питання про направлення миротворчого контингенту України для підтримки миротворчої операції ООН в Кот-д’Івуарі. Очевидно з офіційної хроніки () доповідачем та активним прихильником цього питання був Президент В. Янукович. Сере усього іншого, він зауважив про доцільність такого кроку через «технічні» можливості української сторони, а також, що 1) резолюції РБ ООН мають найвищу юридичну силу; 2) ми миротворча країна; 3) це підвищує бойову підготовку наших військових частин; 4) перпектива зміцнення економічної присутності (!!!) у Африці; 5) це відповідає національним інтересам; 6) це суттєво зміцнює українські позиції на міжнародній арені. Без перебільшень, усі ці твердження мають під собою підгрунтя. Враховуючи, що Президент та РНБО мали ще й іншу додаткову засекречену інформацію, а також загальний консенсус з цього питання у підсумку, таке рішення не варто дискутувати (одним словом - грамотно виписано). У цій ситуації цікаво мені зовсім інше.
Як прихильник інтеграції України до ЄС та НАТО декілька років разом з колегами з кафедри політології ЧНУ мав можливість їздити райцентрами області з навчальними семінарами про відносини Україна-ЄС, Україна-НАТО, виступати на радіо-телебаченні, організовувати «круглі столи» тощо. Величезна кількість питань від буковинців стосувалися якраз того (окрім геополітики, економіки, ОПК та відносин з Росією), що НАТО активно веде миротворчу діяльність і Україні не варто туди вступати, щоб 1) не брати у тих операціях участь, 2) не їздити та гинути за «чиїсь» інтереси 3) не псувати військову техніку (а не підвищує вишкіл та досвід солдатів) і, як наслідок, це не відповідає національним інтересам т.д. Найрадикальніші стосувалися того, чи хотів би я воювати за чиїсь інтереси? Чи дозволив би це своїм родичам т.д. Що ж тепер скажуть такі «опоненти»? Які такі цікаві аргументи будуть доведені? Які такі пояснення, що наших хлопців кудись направляють? Аргументи щодо географії чи масштабу проекту не витримуватимуть критики. Можливо, річ іде дійсно про конкретні кроки щодо міжнародної співпраці. У такому разі, членство у безпекових організаціях — це один з кращих інстументів реалізації такої політики. Без сумніву, можна бути миротворчою країною та нечленом НАТО, але риторику стосовно такої інтеграції варто було б змінити. Зрозуміло також і інше — мова йде про невеличкий контингент з числа професійних військовослужбовців, які всього навсього будуть патрулювати, моніторити чи лікуватичи чи ще щось. Мова йде про принциповий підхід.
Цікаво, що з цього приводу пояснуватимуть лідери радикальних політичних та громадських організацій своїм виборцям, які у 2005-2010 рр. займалися антиєвропейськими й антинатівськими проектами на території України. Що скажуть про «американський чобіт» (США — член ООН, а це місія ООН і ми це робитимемо спільно з США) і як пояснять присутність чи відсутність Росії т.д. Невже розпочнеться з цього приводу хоча б якась дискусія?
Втім завбачливі однодумці Януковича з АП передбачили у офіційній хроніці дуже цікаву думку.:
«Водночас Глава держави нагадав про висловлювані окремими політиками в Україні побоювання, що в разі початку громадянської війни в Кот-д’Івуарі українські миротворці у складі сил ООН можуть безпосередньо взяти участь у збройному конфлікті, а це створить реальну загрозу життю наших військовослужбовців. «Я, безумовно, хотів би почути Ваші оцінки. Але у будь-якому випадку ми маємо продумати, які додаткові заходи з посилення безпеки потрібно здійснити», – підкреслив Президент.
Це, так би мовити, щоб не виникало різних запитань.
Утім, такі проблеми і надалі (попри законодавчу зміну євроатлатничного курсу та постійне опелювання до „позаблоковості“) залишаються відкритими. З метою покращення національної безпеки, відчуття безпеки самих українців, а також суверенітету та політичної незалежності України питання поглиблення відносин з НАТО залишається всерівно актуальним.
Як прихильник інтеграції України до ЄС та НАТО декілька років разом з колегами з кафедри політології ЧНУ мав можливість їздити райцентрами області з навчальними семінарами про відносини Україна-ЄС, Україна-НАТО, виступати на радіо-телебаченні, організовувати «круглі столи» тощо. Величезна кількість питань від буковинців стосувалися якраз того (окрім геополітики, економіки, ОПК та відносин з Росією), що НАТО активно веде миротворчу діяльність і Україні не варто туди вступати, щоб 1) не брати у тих операціях участь, 2) не їздити та гинути за «чиїсь» інтереси 3) не псувати військову техніку (а не підвищує вишкіл та досвід солдатів) і, як наслідок, це не відповідає національним інтересам т.д. Найрадикальніші стосувалися того, чи хотів би я воювати за чиїсь інтереси? Чи дозволив би це своїм родичам т.д. Що ж тепер скажуть такі «опоненти»? Які такі цікаві аргументи будуть доведені? Які такі пояснення, що наших хлопців кудись направляють? Аргументи щодо географії чи масштабу проекту не витримуватимуть критики. Можливо, річ іде дійсно про конкретні кроки щодо міжнародної співпраці. У такому разі, членство у безпекових організаціях — це один з кращих інстументів реалізації такої політики. Без сумніву, можна бути миротворчою країною та нечленом НАТО, але риторику стосовно такої інтеграції варто було б змінити. Зрозуміло також і інше — мова йде про невеличкий контингент з числа професійних військовослужбовців, які всього навсього будуть патрулювати, моніторити чи лікуватичи чи ще щось. Мова йде про принциповий підхід.
Цікаво, що з цього приводу пояснуватимуть лідери радикальних політичних та громадських організацій своїм виборцям, які у 2005-2010 рр. займалися антиєвропейськими й антинатівськими проектами на території України. Що скажуть про «американський чобіт» (США — член ООН, а це місія ООН і ми це робитимемо спільно з США) і як пояснять присутність чи відсутність Росії т.д. Невже розпочнеться з цього приводу хоча б якась дискусія?
Втім завбачливі однодумці Януковича з АП передбачили у офіційній хроніці дуже цікаву думку.:
«Водночас Глава держави нагадав про висловлювані окремими політиками в Україні побоювання, що в разі початку громадянської війни в Кот-д’Івуарі українські миротворці у складі сил ООН можуть безпосередньо взяти участь у збройному конфлікті, а це створить реальну загрозу життю наших військовослужбовців. «Я, безумовно, хотів би почути Ваші оцінки. Але у будь-якому випадку ми маємо продумати, які додаткові заходи з посилення безпеки потрібно здійснити», – підкреслив Президент.
Це, так би мовити, щоб не виникало різних запитань.
Утім, такі проблеми і надалі (попри законодавчу зміну євроатлатничного курсу та постійне опелювання до „позаблоковості“) залишаються відкритими. З метою покращення національної безпеки, відчуття безпеки самих українців, а також суверенітету та політичної незалежності України питання поглиблення відносин з НАТО залишається всерівно актуальним.
1 коментар