До Міжнародного Дня захисту прав людини...

Україна – член ООН, яка одним з основних документів визнає Загальну Декларацію прав людини від 10 грудня 1948 р. Ми із студентами ЧНУ часто на неї посилаємося й аналізуємо текст, який легко доступний в інтернеті. У країнах, де діє принцип верховенства права, цей документ називають ще «Міжнародний Білль про права людини».
Цього року в Україні владі складно буде відзначати річницю її підписання, перш за все через систематичне недотримання та грубе порушення у ряді випадків. 30 листопада 2013 р., під час силового розгону молоді Майдану у Києві, були порушені особисті (приватні) та громадські права людей в Україні – право на фізичну цілісність та недоторканість особи, право (свободу) на вільне пересування та право на мирний протестний пікет. Ьули за останні роки й інші порушення про які говорять журналісти, приватні підприємці, виборці (як категорія) тощо. Усі ці положення зустрічаються у Конституції України, яка також фіксує, що звуження визначених в Основному Законі прав та свобод людини й громадянина не допускається. Мирний мітингувальникам не пред’явили ухвал суду, не було попереджень з боку міської влади чи комунальних служб, не приходили судові виконавці, не викликали екстрено міліцію через якісь заворушення, не було фактів кримінального чи адміністративного правопорушень. Прийшов зразу Беркут.
Чинна політична влада не провела швидкого розслідування, не озвучила й не покарала винних, як того вимагав (!!!) Президент України у зверненні вечором до народу 30 листопада 2013 р.; не засудила, не розкаялася (ініціатива 1 грудня до цього спонукала владу не раз) і не покарала публічно винних в організації подій 30 листопада 2013 р., як того вимагають десятки Майданів по Україні та світі; не здійснила спроб переглянути суспільно-політичну атмосферу (з точки зору дотримання прав людини) й упередити насилля й порушення прав у майбутньому і, як показують останні події (передислокація до центру Києва силовиків обідом 9 грудня) не планує цього робити.
Влада на разі не відповіла публічно й обгрунтовано на численні пропозиції про діалог від лідерів церков, спілок, місцевих рад України, Президентів ряду країн та міжнародної спільноти.
Тому, чинна політична влада за таких умов, не може розраховувати на солідарність громадян у цей день і наступні, які пов’язані із діалогом людей та влади, розуміння (підтримку) дій чинної влади іншими членами ООН та найближчим часом повинна отримати оцінку ряду спеціалізований установ у системі ООН та поза нею. Час для відповіді та діалогу у влади, звісно, є і буде. Але чи буде час і терпіння у інших, коли посягають на щось твоє близьке і невідємне..???
І зараз в Україні є дві категорії громадян -= ті, які знають, засуджують, вимагають засудити, зокрема, 30 листопада у Києвіі більше недопускати порушень прав людини (власне, ГРОМАДЯНИ) і ті, які організувати відповідне побоїще та попросили (зобов'язали, обдурили т.д.) інших їх у цьому захищати (НЕДОГРОМАДЯНИ). 

Перших — таки більшість, їх законні вимоги — ключ до початку діалогу.

І нехай,  для початку,  перше речення цієї Декларації наповниться реальним змістом в Україні саме зараз :
«Беручи до  уваги,  що  визнання  гідності,  яка властива всім
членам людської сім'ї,  і рівних та невід'ємних їх прав є
 основою
свободи, справедливості та загального миру».

1 коментар

Святослав Вишинський
"...І, як показують останні події, <...> не планує цього робити". — Тому діалогу не буде.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте